Мам,уйди!Я Нipster)

Сучасні хіпстери — це переважно молодики студентського віку 16-25. Вони непогано забезпечені матеріально, або ж принаймні намагаються вдати, що саме так і є. В ідеалі - це прогресивна позитивна молодь, що знається на усіх новинках, не перебуває під впливом масової культури, незалежно мислить і робить свій вибір на основі власного смаку, а не нав'язаних суспільством стереотипів. Однак насправді належність чи неналежність до хіпстерів повністю визначається зовнішньою атрибутикою, а нонконформізм дуже умовний, оскільки фактично хіпстери є молодіжним авангардом сучасної споживацької культури. Зневажаючи так звану попсу та сучасну масову культуру, хіпстери одночасно шанують сучасну «елітарну» культуру, чи точніше її неконсервативний різновид як то моду, андеграундну чи як кажуть хіпстери «інді» (інді від англійського слова independent — незалежний) музику, контркультурну літературу тощо. Хоча хіпстери негативно ставляться до багатьох відомих брендів, напрямків сучасної музики тощо, але одночасно вони знають їх і постійно слідкують за тим, що зараз модно, а що ні. Що саме вважається у світі моди та в середовищі хіпстерів крутим, а що ні. Фактично хіпстери не є ані творцями, ані палкими та відданими прибічниками, вони не створюють самі, вони не захоплюються чимось, вони лише вибирають з того, що пропонує сучасна культура. Хіпстери як субкультура гуртуються навколо моди, причому за наявності «культових» брендів головним стає сама відповідність власного вигляду до найсучасніших модних течій та ідей. Навіть думка про людей у хіпстерів вибудовується на основі враження про одяг чи аксесуари та їх відданість моді. Те ж саме з музикою, кіно чи іншим мистецтвом — головне не твір сам по собі, а його модність чи навіть неприналежність до мейнстріму, «непопсовість». При виборі використовуються аргументи на кшталт «не важливо, який жанр, головне, щоб від нього не пахло пустотою і попсою» — сама музика важлива лише як соціальна функція. Фактично те ж можна сказати й про решту фетишів хіпстерів, як то фотоапарати, "яблучна" техніка (різноманітні пристрої виробництва компанії Apple) чи вінтажні речі — усе це необхідно виключно для модності, для того, щоби «бути в темі», засвідчити свою приналежність до спільноти та підтвердити свій статус у ній. У «справжнього хіпстера» ряд речей піднесено до рангу культових. І не важливо, потрібні вони йому чи ні, головне, що вони в моді, а відтак - і їхній власник. Тобто, хіпстери є повністю соціальною субкультурою. Металіст може слухати свою музику наодинці, байкер гнати на мотоциклі, анімешник - переглядати японські мультики, але хіпстерові на самоті робити нічого — усе його хіпстерство призначене для показу та оцінки іншими хіпстерами. Незважаючи на зовнішню сучасність, основою субкультури хіпстерів є старі, як світ статусні ігри. А конкретніше - біологічно зумовлене прагнення бути своїм серед своїх та відрізняти чужих, а також мати вищий від інших статус. На раціональному рівні це обґрунтовується як прагнення бути незалежним, інтелектуальним, унікальним, модним, сучасним, елітарним. Акцентуючи на цих цінностях, хіпстери піднімають себе над «сірою масою». Уся гіпертрофована увага до зовнішнього вигляду власне є лише декларацією своєї приналежності до обраних. Відіграють свою роль і внутрішньосубкультурні статусні ігри. Оскільки речі та явища для хіпстерів мають значення лише з тієї точки зору, як їх оцінять інші, то сама сутність цих речей та явищ часто не цікавить хіпстерів, а власної думки щодо них вони не мають і не намагаються її сформувати. Це їм не потрібно. На всі важливі запитання відповість Google. Вони є пристрасними послідовниками інформації, яку прочитали в модних журналах та в Інтернеті, ходять лише на ті виставки та фільми, про які добре відгукнувся хтось модний та авторитетний у їх колах.